Живопись — это поэзия, которую видят, а поэзия — это живопись, которую слышат.

Леонардо да Винчи

Архитектурные будни:))

Акварель

Акваре́ль (фр. aquarelle — водяниста; італ. acquarello) — техніка живопису, що використовує спеціальні акварельні фарби, які при розчиненні у воді утворюють прозору суспензію тонкого пігменту, що дозволяє створювати ефект легкості і тонких колірних переходів. Акварель поєднує особливості живопису (багатство тону, побудова форми і простору кольором) і графіки (активна роль паперу в побудові зображення, відсутність специфічної рельєфності мазка, характерної для живописної поверхні).

 Акваре́ль або Акваре́льні фа́рби — фарби, що складаються з тонко розтертого пігменту, змішаного з розчином рослинного прозорого клею — гуміарабіку абодекстрину, які є водорозчинними. Завдяки цьому клею акварель можна розчиняти у воді для нанесення тонких прозорих шарів, що міцно прилипають до паперу. Акварельні фарби містять також пластифікатор у вигляді гліцерину та інвертованого цукру, що робить їх пластичними. Гліцерин утримує вологу, не дає фарбам пересихати і ставати крихкими. У акварельні фарби вводиться і поверхнево-активна речовина — бичача жовч, що дозволяє легко розносити фарбу по паперу, тому що жовч перешкоджає скочуванню фарб у краплі. Є фарби з додатками меду. Для запобігання руйнування фарб цвіллю в них вводиться антисептик — фенол.

Фарби за кольорами поділяються на дві групи — теплі та холодні. До теплих належать жовті, помаранчеві, червоні, коричневі, тобто, всі фарби, які в основі своїй містять ту чи іншу кількість червоного чи жовтого кольору. До групи холодних — блакитні, сині, зелені, фіолетові, якщо в них переважають холоднувато-сині відтінки. Зелені, фіолетові, сірі та чорні кольори можуть бути як холодними, так і теплими, в залежності від особливостей кольору і впливу оточення. Кольори синій, жовтий, червоний — основні, решта, отримані шляхом змішування, - вважаються похідними — теплими або холодними в залежності від складу фарб.

 Навіть такі нейтральні кольори, як сірий і чорний, містять безліч нюансів, які часом важко визначити за якістю кольору. Якщо взяти групу теплих кольорів, наприклад червоних, і порівняти між собою за теплохолодністю, то помітно, що і в цій групі по відношенню один до одного є кольори холодніші і тепліші.

Иллюстрации к роману Льва Толстого "Война и мир"

Роман Л.Н. Толстого многократно иллюстрировался. Своё видение героев и сцен «Войны и

мира» нам оставили такие художники, как Михаил Башилов, Пётр Боклевский, Леонид Пастернак, Валентин Серов, Константин Рудаков, Дементий Шмаринов и многие другие. Первым иллюстратором романа был дальний родственник Л.Н. Толстого — художник Михаил Башилов. Лев Николаевич мечтал издать роман с рисунками, поэтому принимал активное участие в подготовке иллюстраций. Во многом работы М.С. Башилова делались по указаниям и советам самого писателя, и таким образом мы имеем возможность узнать, какими представлял себе писатель своих героев. Очень точно изображены в работах М.С. Башилова и эпизоды Отечественной войны 1812 года. 

Художник Леонид Пастернак также был лично знаком с Л.Н. Толстым. Узнав, что Л.О. Пастернак создал несколько акварелей к «Войне и миру», писатель пригласил его в гости и попросил принести с собой иллюстрации. Художник так вспоминал об этом: «Он придвинулся к лампе и взял акварель из моей руки. Она изображала первый бал Наташи, на котором Пьер Безухов знакомит её с князем Андреем… Сначала Толстой не проронил ни слова. Потом … обратился ко мне: «… а ведь когда-то, когда я писал “Войну и мир”, я мечтал о таких иллюстрациях… Прекрасно, прекрасно!».

Конечно же, каждый из художни­ков-иллюстраторов по-своему передал великие страницы романа Л.Н. Толстого.

Мода 19 века

Во второй половине 19 века Франция по-прежнему законодательница женских мод.
В 50-е-60-е гг. модный женский костюм приобрел вычурные формы. Этот период в истории моды известен как «моды Второй империи».
Платья в это время шили из шелковых и шерстяных тканей, из атласа, репса, штофа, бархата. В моде самые яркие расцветки — лиловые, ярко-розовые, красные. Отделкой служили искусственные цветы, бахрома, галуны, вышивки, кружева (особенно модными были кружева золотые). Кружева и вышивки теперь изготовлялись не вручную, а фабричным способом.
Самой примечательной чертой женского костюма стал кринолин (от французского слова crine — «грива, конский волос»). Это была конструкция из ивовых прутьев, китового уса или металлических обручей, которую надевали под нижнюю юбку. Она позволяла придать юбке особую пышность. К 1860-му г. круглый каркас кринолина уступил место овальному.

на мужчине: повседневный сюртучный костюм

на женщине: летнее платье на кринолине

Для женских платьев была характерна естественная длина талии и спущенная линия плеч. Под платьем обязательно носили туго зашнурованный корсет.
Повседневные платья имели глухой лиф и расширенные книзу рукава. Бальные платья глубоко декольтировались и обычно были без рукавов.
Как верхнюю одежду женщины носили шали, накидки, мантильи, пелерины, жилеты. Для визитов и прогулок надевали также приталенный жилет — казакин.
Дополнением к туалету служили сумочка, лорнет и зонтик. В связи с охватившей высшие слои общества модой на путешествия возникла мода на дорожные и купальные костюмы.
В 70-е-80-е гг. в истории моды наступила эпоха «позитивизма». Главной идеей этого направления была демонстрация богатства и благополучия. Костюм периода «позитивизма» перегружен деталями и украшениями, часто сочетал в себе ткани, различные по фактуре и цвету: шелк, бархат, шерсть, кружева, газ. Основные тона женских нарядов — темные, а в 80-е гг. появились платья светлых голубых, зеленых, розовых оттенков. 

В моде — высокие и стройные фигуры, которые подчеркивались неотрезными по талии платьями, плотно охватывающими тело до середины бедер. Под платье надевали корсет с очень тугой шнуровкой, стягивавший всю фигуру до середины бедер. Сзади платье драпировалось, прикрывая турнюр — подушечку или подкладку из туго накрахмаленной ткани, за счет которой центр силуэта резко смещался назад. В 80-е гг. турнюры стали огромными, почти карикатурными, но в последнее десятилетие 19 века вышли из моды.

Бальные платья по-прежнему шили без рукавов, но у них появляется новая особенность — шлейф или подшитая к подолу складчатая оборка. Кроме того, в моду вошли платья с двойной юбкой. Верхняя юбка в таком наряде подбиралась со всех сторон, имитируя вместе с лифом жакет.
Верхняя одежда осталась прежней: носили и различные жакеты, и накидки, особенно модной была кружевная бальная накидка «иллюзион».
Маленький зонтик, перчатки, веер в виде опахала, боа из меха и перьев, черные чулки дополняли туалет.

Прически и головные уборы

В 1850-е годы у мужчин были в моде довольно длинные, расчесанные на косой пробор и завитые в локоны волосы. Носили также бородку и усы. В 60-е гг. модной стала сравнительно короткая стрижка, бакенбарды и усы.

Самым популярным мужским головным убором оставался цилиндр, однако после 1850 гг. он перестал считаться обязательной принадлежностью одежды для выхода. Носили также жесткие («мелоны») и мягкие фетровые шляпы, широкополые панамы и «канотье» — жесткие круглые плетеные шляпы с плоской тульей и ровными полями.









В 90-е годы излюбленным головным убором мужчин стал черный (изредка серый) «котелок» — нечто среднее между цилиндром и фетровой шляпой с узкими ровными полями и жесткой куполообразной тульей.
Женщины в 50-е годы носили пышные шиньоны. Иногда волосы расчесывали на прямой пробор и укладывали сзади в сетку.

Графіка. Художні засоби. Види та жанри (промислова, оригінальна, тиражна)

Будь-яка людина, яка навіть не вважає себе прихильником мистецтва, зустрічається з графікою буквально на кожному кроці: то у вигляді книги, то газетної карикатури, оголошення, афіші, плакату. Але знають графіку, являються істинними цінителями небагато людей, навіть серед тих, хто серйозно цікавиться мистецтвом. Графіка часто асоціюється з чимось легким, навіть несерйозним, не таким важливим та відповідальним, як, скажімо, станковий чи монументальний живопис. Насправді ж руки  художників, живописців несуть сліди роботи з найгрубішими слюсарськими інструментами та отруйними хімічними речовинами. Те, що здається експромтом, приховує складний технологічний процес.

Графіка (з грецького  «пишу, малюю») – вид образотворчого пластичного мистецтва. Як і живопис пов’язана із зображенням на площині: малюнок або відтиск наноситься, як правило, на аркуш паперу. Лінія, контур, силует в цьому мистецтві відіграють головну роль.

Історична довідка

Цей випадок стався колись у Франції з одним художником. Жив він у крайній бідності, і ось одного разу він вирішив написати листа Генеральному міністру фінансів Е де Силуету аби попросити його про допомогу. І тільки він вивів його прізвище, як на цьому місці утворилась велика пляма. На одну мить художник засмутився, а потім його рука швидко перетворила пляму в тінь, яка ніби впала від фігури міністра фінансів. Листа все ж таки не було написано, але малюнок міністр все-таки отримав. Згодом, подібні до цього малюнки все частіше почали з’являтися, і називалися вони силуетами. Потім так назвали вид графічної техніки в образотворчому мистецтві. Силуети, перші графічні роботи, стали робити тушшю на світлому фоні або білими фарбами на темному фоні.

Засоби художньої виразності графіки

Графіка – мистецтво малюнку. Плавність або строкатість лінії, її м’якість або твердість, уривчастість або безперервність, ступінь тонкості, сухості чи товщини, жирності – все це має значення та використовується художником задля різнобічного відтворення дійсності. Лінія в змозі передати  обриси предметів, їх фактуру та характер. Графіка найоперативніший образотворчий вид мистецтва.

         Широко використовується у графіці пляма: рівно зафарбована, різна за кольором, формі, розміру, густоті, характеру тону. Все це дозволяє плямі створити ілюзію об’єму, глибини, допомагає точніше виразити реальність. Чорно-білі малюнки не здаються однотонними, бо це пояснюється тим, що кожний колір, у тому числі й чорний, має безліч відтінків.

Різниця в градації кольору від найтемнішого до найсвітлішого виражається поняттям тон. Художники відчувають найтоншу градацію одного й того ж тону. Тон допомагає передати якість предмету, його об’єм та інші властивості. Однокольоровий (чорно-білий) малюнок інколи називають «тоновим».

Таким чином, лінія, пляма, тон – основні виражальні засоби в графіці.

Різновиди графіки:

Станкова графіка

1. Оригінальна графіка (твори виконуються в одному екземплярі на папері різними художніми матеріалами.
2. Естамп (з франц.   «відтиск») – вид графіки, що дозволяє тираж, тобто більшу чи меншу кількість повноцінних авторських екземплярів твору. На кожному авторському відтиску має стояти його підпис та номер – 7\15 (сьомий з п’ятнадцяти) або 7\15\2 (сьомий з п’ятнадцяти з виправленнями). На відміну від типографічної продукції, форму для друку естампу виготовляє сам автор. Естамп ділиться на чотири види:

а) високий друк;

Висока гравюра – найстаріша серед усіх видів естампу. Вона виникла від техніки «набійки» - друку з випуклих дерев’яних форм на тканину, що робилося ще в пізньоантичному Римі. Друк з рельєфних форм на папір з’явився в Китаї в VI - VII столітті.

Спочатку для високої гравюри на дереві використовували дошки, розпиляні вздовж  волокна. Така техніка називається поздовжньою ксилографією. В 1515 році італієць Угод а Карпі винайшов спосіб отримання кольорового відтиску – кьяроскуро. У XVIII столітті Томасом Б’юіком була винайдена торцева ксилографія (спосіб гравірування на торці дерева). Аби замінити дерево в XX столітті художники звернулись до лінолеуму, так з’явилася ліногравюра.

б) глибока гравюра – офорт, різцева гравюра на металі;

Другий за віком вид естампу, вона заявилася в середині XV століття. Згідно з легендою, яку розповів Д.Вазарі, честь її винаходу належить флорентійцю Мазо Фінігуерре – ювеліру, майстру техніки ніело (чорніння по сріблу). Рельєфність друкованої форми є необхідною умовою для глибокого друку. Але цього разу друкуються заглиблені штрихи та крапки, в які забивається фарба, а чиста поверхня стає фоном. Під сильним тиском фарба переходить на спеціальний крихкий зволожений папір, а краї металевої друкованої форми, що вдавлюються в такий папір, створюють характерні рельєфні краї композиції – фасети. В 1507 році Д.Хопфер винайшов хімічний спосіб для створення заглибленої друкованої форми – «офорт», що в перекладі означає «азотна кислота». Таким чином, глибоку гравюру можна поділити на два види: хімічного способу виготовлення (офорт) та механічного. Серед глибоких гравюр хімічного способу виготовлення виділяють: травлений штрих (Рембрандт), акватинту (Ф.Гойя), лавіс, ресерваж, м’який лак. Основні механічні способи: різцева гравюра на металі, суха голка, мецо-тинто.

в) плаский друк – літографія, альграфія, офсет. Родоначальниця цього виду естампу – літографія. Художник, малюючи на камені - вапняку спеціальними олівцями та тушшю, створює водовідштовхуюче середовище. Під час друку перед кожним нанесенням фарби на камінь він змочується водою, яка не лягає на малюнок, а жирна друкарська фарба в свою чергу не лягає на воду. Винайдена літографія в 1799 році Алоїзом Зенефельдером, який першим здогадався, що можна друкувати з плоскої форми за рахунок різних фізико-хімічних властивостей. Відомі майстри літографії  - Т.Жеріко, О.Домьє, П.Гаварні, Д.Уістлера, Ф.Фантен-Латура, К.Кольвіца, рос. М.О.Тирсу, М.Ф.Лапшина, В.В.Лебедєва,О.Л.Каплана, Ю.О.Васнєцова, К.І.Рудакова, А.С.Ведерникова, В.М.Конашевича).

г) трафаретний друк – шовкографія. В шовкограіфії, друкованою формою служить тонка, але міцна тканина, натягнута на раму. Деякі частини цієї тканини, що залишаються «не зафарбованими» елементами композиції, робляться непроникаючими для фарби. Такою перепоною служить або паперовий трафарет, що знаходиться між ситом та майбутнім відтиском, або приготовлена безпосередньо на ситі особлива полімерна плівка. Відомі майстри шовкографії -Є.І.Чарушина, Ю.О.Васнєцова, О.С.Ведерникова.

Промислова графіка

З мистецтвом книги пов'язаний особливий жанр – екслібрис (з латинського – «з книг») – книжний знак, який вказує на володаря книги. Екслібрис наклеювався на внутрішній бік книжкового переплету або обкладинки. Книжкові знаки гравірувались на дереві, міді, лінолеумі, виготовляються цинкографським або літографським способами.

Види:

- гербовий ( XVI - XVII ст.)

- вензелевий (до орнаменту входять ініціали володаря книги);

- сюжетний ( складається з архітектурних мотивів, атрибутів, емблем, які говорять про смаки володаря книги).

До мистецтва книги входить:

-         Виготовлення макету;

-         оформлення;

-         ілюстрації.

 Відомий український ілюстратор - В.Базилевич, майстри екслібрису – А.Дюрера, Лукаса Кранаха, Франсуа Буше, Анрі Матісса, А.М.Бенуа, В.О.Фаворського.

Мистецтво плакату

Виділяють:

-         політичний плакат;

-         видовищний (театральний, кіноплакат і т.д.);

-         рекламний плакат або «постер».

Для мистецтва графіки характерний високий ступінь соціального відгуку. Протягом усієї історії вона жваво реагувала на всі докорінні зміни в житті суспільства, відповідала та сама стимулювала естетичні потреби людини. Все найбільш значимі винаходи в її технологіях, розвиток художньої виразності мови припадають на особливо гострі, переламні моменти історії культури. Тому для неї характерною є і морфологічна пластичність, змінність того, що входить до великої та досить різнорідної системи мистецтва графіки.